Гідрографія

Територія Ужанського НПП відноситься до басейну річки Уж. Парк практично повністю (за винятком ділянки у районі г.Красія, зокрема її південно-східні схили) розташований у межах басейнової системи цієї ріки. Річка Уж у межах парку за системою А.С.Стралера – В.П.Філософова є водотоком V-го порядку, починається біля підніжжя Вододільного хребта, має два витоки (Уж і Ужок), які беруть початок відповідно на висотах 1250 і 1000 м н.р.м.

Найбільшою правою притокою р. Уж у межах парку є р. Стужиця, яка бере початок у прикордонній зоні Словаччини.

Особливість водного режиму р. Уж полягає у накопиченні твердих опа­дів у зимовий період та у значній кількості опадів у літню пору. Тому, у його басейні періодично бувають небезпечні повені та паводки. В середньому за рік спостерігається 5 – 7, а іноді 10 – 12 паводків з значними руйнуваннями бе­регів та берегоукріплюючих споруд річок і струмків у смт. Великий Березний, сіл Лубня, Тихий, Загорб, Забрідь, Верховина Бистра, Стужиця. Інтенсивність зростання рівня води може досягати 1 – 2 м протягом доби. Найбільші дощові паводки на р.Уж у пунктах Жорнава і Вел. Березний характеризуються такими показниками: розхід води відповідно 259 і 389 м3/сек.; шар стоку – 57,3 і 46,6 мм.

У річному стоці виділяють два максимуми та два мінімуми. Перший максимум приурочений до періоду весняної (березень – травень) повені і, як правило, значно перевищує другий, приурочений до осіннього періоду (листопад – грудень). Триває весняна повінь на р.Уж (за даними гідропостів Жорнава і Великий Березний) в середньому 7 днів, літні паводки тривають в середньому 3 – 5 днів. Мінімальні рівні води спостерігаються на початку осені (в кінці вересня – жовтні) та в середині зими (січень – лютий). Літня межень триває (за даними гідропостів Жорнава і Великий Березний) в середньому 109 – 110 днів з величиною витрат за межень відповідно 1,88 і 2,72 м /сек.; зимова межень триває відповідно 66 – 70 днів з витратами 1,88 і 5,28 м /сек. Під час осінніх та весняних паводків спостерігається активізація річкової ерозії. Вона проявляється через розмиви берегів, що супроводжуються осипищами та обвалами. При цьому відбувається руйнація шляхів сполучення, які дуже часто прокладено в прируслових частинах річкових долин.

Цінними гідрогеологічними об’єктами є виходи мінеральних вод. Всі вони приурочені до розривних порушень та до зон контактів літологічних порід. На території парку і на безпосередньо прилеглих до нього територіях є 21 джерело мінеральних вод, які використовуються населенням з лікувальною метою і в народному господарстві. Найвідоміші серед них виявлені у селах Сіль (1 свердловина і 2 джерела), Кострино (2 джерела), Стужиця (3 джерела), Ужок (3 джерела).

Мінеральні джерела відносяться до типу вуглекислих з підвищеним вмістом бору, приурочені до розривних порушень. Вміст розчиненого у воді СО2 сягає 3 г/л, Н3ВО3 – 0,04-0,09 г/л, Н28іО3- 0,13 г/л, Ре – 0,014-0,018 г/л.

 

Грунти

У межах парку поширені переважно бурі гірсько-лісові грунти (буроземи), серед яких виділяються два підтипи: темно-бурі та світло-бурі гірсько-лісові грунти. На післялісових луках поширені дерново-буроземні грунти. Ці грунти сформувались на елювії-делювії карпатського флішу. Вздовж річок на сучасних алювіальних відкладах поширені дерново-алювіальні грунти, Іноді на сучасних алювіальних відкладах зустрічаються дерново-буроземні, дерново-глейові та світло-бурі грунти.

На найвищих гіпсометричних рівнях (800-1200 м н.р.м.) поширені темно-бурі гірсько-лісові грунти, їх межі переважно співпадають з висотами прохолодної кліматичної зони. Найбільші їх масиви поширені на схилах південно-західної експозиції у пригребеневій частині вододільного хребта від г. Равка до г. Черемха; у найвищій привершинній частині хр. Бескид на південно-західних схилах у межах висот 700-900 м, а на північно-східних – на висотах 800-900 м. Зазначені грунти також поширені на схилах г. Плішка на висотах 800-1067 м, на західних та південних схилах г. Голаня на висотах 600-850 м (табл.). На крутих схилах (25-30° і більше) вздовж річкових долин темно-бурі гірсько-лісові грунти інколи спускаються до висоти 600 м.

Потужність темно-бурих гірсько-лісових грунтів складає 58-85 см. У ґрунтовому профілі виділяються: лісова підстилка – Н0 (0-4 см), гумусовий -Н (4-24 см), перший перехідний – Нр (24-39 см), другий перехідний – НР (39-64 см), слабогумусована материнська порода – Рh (64-85 см), материнська порода – Р (85-110 см і більше).

Характерними особливостями даних грунтів є: повільне розкладання підстилки; переважаючими фракціями дрібнозему є фізичний пісок (54,28%) і фізична глина (45,72%); перерозподіл мулистих частинок (3,5-8%) свідчить про наявність слабкого лесиважу; вологість грунту зростає від гумусового горизонту до корінної породи (відповідно від 2,67% до 4,3%). Ґрунтово-поглинаючий комплекс, ємність якого незначна (11,80-10,97 мг-екв. на 100 г грунту), сильно насичений основами (3,3-4,7%). Загальна обмінна кислотність (4-6 мг-екв. на 100 г грунту) представлена обмінним алюмінієм. Забезпеченість гумусом достатня (5,2-6,6%). Забезпеченість рухомим калієм у гумусовому горизонті складає 6-11 мг-екв. на 100 г грунту. Забезпеченість легкорухомим фосфором – незначна (менше 1,25 мг-екв. на 100 г грунту). Величина зольності лісової підстилки коливається від 7 до 12% у залежності від складу деревостанів. Реакція лісової підстилки – слабокисла, що свідчить про біогенну акумуляцію основ, а загалом темно-бурі грунти характеризуються високою кислотністю. У складі гумусу переважають фульфокислоти, які тісно пов’язані з полуторними окислами заліза і алюмінію. Значні площі в лісництвах (70-90 % від їх площі) займають світло-бурі гірсько-лісові грунти. Це переважно грунти середньої потужності, середньоскелетні, суглинкові Світло-бурі грунти сформовані на палеогенових (переважно еоцен-олігоценових) та крейдових (переважно нижньоберезнянська підсвіта) відкладах, складених аргілітами, алевролітами, і частково товстошаруватими та масивними пісковиками.

 

Клімат

Ужанський НПП розташований в південно-західній підобласті атлантико-континентальної кліматичної області помірного поясу, в низькогірній зоні помірного відносно вологого клімату.

Абсолютні максимуми температури найчастіше бувають у липні – серпні і становлять +34°С – +37°С, в окремі роки припадають на квітень – травень. Абсолютні мінімуми температури припадають на січень – лютий і характеризуються показниками -28°С – -32°С.

Період загальної вегетації триває у регіоні 195 днів. Остання дата пізніх весняних приморозків спостерігається 25 травня, а перша дата ранніх осінніх – 15 вересня. Ці приморозки проявляються періодично (через 3 – 4 роки) і тому істотного впливу на ріст і розвиток деревної рослинності не мають. Грунт взимку в середньому промерзає на глибину 40 см. Середня дата замерзання рік – 27 грудня.

Середньорічна кількість опадів становить 856 – 909 мм і коливається в окремі роки від 712 (маловодний – 1893 р.) до 1223 мм (багатоводний – 1963 р.) Їх кількість змінюється залежно від пори року. Максимальна кількість опадів випадає літом (червень і липень) – відповідно 103,96 мм; мінімальна – у зимово-весняний час (лютий і березень) – відповідно 57,40 мм. Для району НПП характерні обкладні дощі, рідше – зливові. Селище Великий Березний вважається найбільш грозовим містом України. Тут буває до 43 грозових днів на рік.

Значна кількість опадів та часті тумани обумовлюють високу відносну вологість повітря. Число днів з відносною вологістю повітря більше 80% становить 104, а з відносною вологістю менше 30% – тільки 7.

У зимовий період на території УНПП випадає понад 120 мм твердих опадів. Середня висота снігового покриву у регіоні становить 35 см. Наявність максимального снігового покриву спостерігається в другу і третю декаду січня. Його товщина коливається в межах 0,6 – 1,8 м, місцями може досягати 2,35 м. Сніговий покрив тримається в середньому 90 днів, середній запас води в ньому за зиму складає 830 мм.

На території парку панують вітри північних напрямків, проте найбільш сильні за швидкістю вітри (2 – 7 м/с) дмуть з південного заходу. Важливу роль відіграють також гірсько-долинні вітри, які приурочені до долин р.Уж та його головних приток – річок Стужиця і Вишка, п. Тихий. Середня швид­кість вітру складає 1,7 м/с. Штормові вітри (більше 15 м/с) тут бувають рідко (в середньому 4 дні на рік), але спричинюють вітровали і буреломи.

Парк розташований у гірських умовах, в яких орографічна будова істотно впливає на характер клімату. З висотою над рівнем моря на кожних 100 м висоти температура знижується в середньому на 0,6°С, а кількість опадів зростає на 70 мм.

За характером вертикального розподілу кліматичних показників, згідно з М.С.Андріановим (1965), в районі розташування НПП можна виділити дві термічні зони: 1) помірну вологу в межах висот 350 – 800 м над рівнем моря з сумою активних температур більше 10°С складає 1800 – 2000°С; 2) прохолодну вологу в межах висот 800 – 1300 м н.р.м., з сумою активних температур більше 10°С – 1400 – 1800°С.