За матеріалами монографії С.М.Стойко, Е. Гадач, Л.О.Тасєнкевич та ін., під ред. С.М.Стойко «Ужанський національний природний парк. Поліфункціональне значення».

Важливим соціальним завданням Ужанського НПП є збереження етнокультурної спадщини лемків.

Лемки – автохтонна етнографічна група горян, що сформувалася на теренах Ужанського НПП протягом історичної доби і відзначається своєрідною і багатою етнокультурою спадщиною. Не зважаючи на тисячолітню відірваність від Матері-України, лемки зберегли самобутність, рідну мову(хоч і з діалектами), релігію предків, етнографічну автохтонність і особливість і не піддалися асиміляції з боку сусідніх народів.

Етнографічна група лемків заселяє, в основному, верхів’я басейнів річок Попраду (Пряшівщина, західна Словаччина), Ужа та Боржави (Україна). Ця територія завдовжки 140 км і завширшки 50-60 км одержала протягом історичного процесу етногенезу лемків етнографічну назву “Лемківщина”. На ній проживало до 300 тисяч лемків.

Історії і культурі субетносу та географії Лемківщини присвячено ряд наукових праць довоєнного і післявоєнного періодів (Кордуба, 1925; Тарнович, 1936, 1998; Данькевич, 1963; Бучацький, 1961; Кубійович, 1962; Лемківщина, колективна праця, 1999; Стойко,2004 та ін.).

У княжу добу південна частина Лемківщини разом із Закарпаттям, з половини 10 ст. до 1020-х рр входили у сферу впливу Київської держави. З північної Лемківщини до складу Київської держави (пізніше Галицько-Волинської держави) входила її східна частина приблизно до Дуклянського перевалу (Кубійович, 1962).

В історії лемків і Лемківщини було чимало світлих пам’ятних сторінок, але, на жаль, були і трагічні події, які в значній мірі, позначилися на їх долі. Та незважаючи на різні спроби асиміляції і денаціоналізації лемків та масову їх депортацію у повоєнні роки, що проводилась за планом тоталітарних комуністичних режимів, етнографічна група лемків збереглася і радіє за Соборну Українську державу, що свідчить про історичну життєвість нашого народу.

У збереженні субетносу лемків чимале значення мала їх споконвічна прив’язаність та любов до рідної землі–годувальниці, до мальовничих гірських ландшафтів Бескид, з якими пов’язана їх історична доля і які стали своєрідним географічним символом Лемківщини. Ця любов яскраво відзеркалюється у багатому пісенному репертуарі лемків.

У науковій літературі, на жаль, недостатньо висвітлене питання впливу гірських ландшафтів та природних ресурсів на спосіб життя, виробничу сферу, етногенез горян у Карпатах (Стойко, Крук, 2002; Лаврук, 2004).

Екологічна група лемків історично, екологічно і економічно зв’язана з Східними Бескидамі і прилеглими до них низькогірними улоговинами. Народний будитель лемків Пряшівщини та Закарпаття Олександр Духнович з цього приводу в одному з віршів символічно писав: “Я світ узріл под Бескидом, Бескид мене колисал”.

Східні Бескиди – порівняно невисока система гірських хребтів, їх пересічна висота становить 800-1000 м, рельєф слабо хвилястий. Тому ця територія здавна була легкодоступною для заселення і використання природних ресурсів. Невисокі перевали – Тилицький (688 м), Дуклянський (502 м), Лубківський (657 м) (на польсько-словацькому кордоні), Березнянський (на українсько-словацькому кордоні), Лубнянський (на українсько-польському кордоні) та Ужоцький (889 м) були в минулому важливими транспортними шляхами та сприяли культурному спілкуванні між лемками Пряшівщини, Закарпаття і Галичини. У середньовіччі через Ужоцький перевал проходив один із торгових шляхів із Східної Європи до Дунайського басейну.

У природному рослинному покриві Східних Бескид зональне поширення мають високопродуктивні букові та ялицево-букові ліси, які завжди мали вагоме економічне значення і служили місцем праці для місцевого населення. Оскільки вони були легкодоступні, то почали вирубуватися ще з 18 ст. На місці природних лісових масивів виникли післялісові луки й пасовища, що сприяло розвитку гірського тваринництва і частково землеробства. Інтенсивніша вирубка лісів настала після побудови залізниці в кінці 19-го ст. Зараз ліси покривають у Бескидах приблизно 40% території.

Наявність на значній площі гірських лук і пасовищ стимулювала розвиток населених пунктів. У минулому села на Лемківщині засновувалися за волоським правом. Сприятливі кліматичні умови, буроземні ґрунти, наявність на значній площі післялісових лук і пасовищ дозволяли лемкам інтенсифікувати гірське сільське господарство. У тваринництві віддавалась перевага відгодівлі великої рогатої худоби (воларство), на післялісових пасовищах розвивалося вівчарство. Для землеробства екологічно най сприятливі умови були в долинах річок та на слабо спадистих схилах. Основні сільськогосподарські культури були: картопля, овес, жито, льон, зрідка пшениця. У місцевостях з теплішим кліматом на гірських схилах лемки розвивали садівництво і вивели ряд морозостійких сортів плодових дерев та чагарників, генофонд яких потрібно зберігати.У гірському землеробстві, з метою запобігання ерозії, вони застосовували терасний метод обробітку ґрунту. Так поступово на гірських схилах формувалися екологічно стійкі проти ерозії терасні ділянки, які збереглися до наших часів. Цей традиційний метод обробітку грунту заслуговує зараз відтворення у приватних лемківських господарствах Ужаннського парку.

Своєрідні екологічні умови гірських ландшафтів вплинули не лише на різні види господарської діяльності, лемківські поселення, але й на ментальність лемків, їх етногенез. Лемки відзначаються багатою етнографічною спадщиною. Під цим поняттям розуміється їх матеріальна і духовна культура, яка формувалася продовж історичного періоду і виражається в побуті, господарській інфраструктурі, релігійній культурі, народних традиціях і звичаях, фольклорі, пісенному репертуарі, місцевому говорі. Як дослідив І.Данькевич (1953) сучасна лемківська говірка сформувалася ще в кінці 16 ст., що сприяло визначенню етнічних меж Лемківщини. В.Кубійович (1962) відзначає, що лемкам притаманний консерватизм, який проявляється у прив’язаності до гірських ландшафтів, традиційних форм життя, збереження релігії і релігійних традицій предків. Додамо від себе і таку рису як міцні родинні зв’язки та взаємовідносини. Завдяки консерватизму і любові до рідної землі лемки протягом століть протистояли асиміляції. Цьому сприяла і гірська географічна ізоляція Лемківщини у Східних Бескидах, куди не проникали інші етноси, не пристосовані до життя в екологічно складних гірських умовах.

Характерні для гірського масиву та міжгірських улоговин лісові, лісолучні і лучні ландшафти впливали також на селитебну інфраструктуру та матеріальну культуру лемків. Населені пункти формувалися у гірських долинах та на прилеглих до них гірських схилах за “хутірним типом”, що свідчить про індивідуальність світогляду лемків. Хати і присадибні об’єкти будувалися з деревини і крилися гонтами (драницями) з хвойних порід, рідше соломою. Обов’язковим елементом у садибах була дерев’яна огорожа, яка захищала їх від диких звірів. Гірська природа мала певний вплив на лемківський фольклор, зокрема на пісенний репертуар, в якому часто вживаються назви місцевих видів дерев таких як явір, яблуня, ліщина та інші . Як це буває характерним для населення прикордонних територій в культурному житті та мові лемків помітний вплив мови сусідніх народів– польської, словацької, німецької, а на Закарпатті угорської. В їх говорі запозичено чимало іноземних слів, зокрема з німецької мови технічних термінів. Проте лемки зберегли свою етнічну автохтонність , самобутність та характерну лемківську говірку.

Не зважаючи на периферійне розташування Лемківщини в Україні лемкам належить вагомий внесок в загальну українську культуру. Із старих лемківських родів, переважно священичих родин, походить чимало відомих релігійних і культурних діячів. Серед них з галицьких лемків слід згадати кардинала Сильвестра Сембратовича, митрополита Йосипа Сембратовича, композитора М.Вербицького (автора музики державного гімну), відомого співака М.Менцінського, професора В.Кубійовича, музикознавців і співачок сестер Марії, Ніни, Даніїли Байко. Чимало відомих вчених дала лемківська земля. У Варшавському університеті працював професор Вислоцький, Краківському – професор Чирнявський, у Чернівецькому – професор Гладишівський. На Пряшівщині працює професор Мушинка.

В 1946-1947 рр. Лемківщина зазнала найбільшої в її історії катастрофи. Із польської частини Сянської улоговини було депортовано близько 130 тис.осіб (Турчак, 1999). З української частини Надсяння із сіл Дідова, Локіть, Верхній Дзвіняч, Нижня Тарнава, Верхня Тарнава, Соколики, Буковець, Беньова, Сянки було депортовано понад 9 тис. осіб. Це підірвало не лише економічне положення лемків, але й спричинилося до збіднення їх етнокультурної спадщини. Причиною такого стану була також насильна колективізація сільського господарства та антирелігійна ідеологія. Тому потрібно обґрунтувати дійову програму, спрямовану на покращення економічного стану субетносу лемків та збереження їх багатої історико-культурної і етнографічної спадщини. Нагадаємо, що ЮНЕСКО оголосило 2003 рік роком збереження малих етносів у світі. Ця гуманна акція ЮНЕСКО стосується і карпатських етнічних груп – лемків, бойків та гуцулів.

В даний період найбільша чисельність лемків збереглася в західній частині Закарпаття у верхів’ї басейну річки Уж в Перечинському і Велико- Березнянському районах та частково у верхів’ї річки Боржава в Іршавському районі. Частково лемківські поселення розташовані також у верхів’ї річки Сяну на Львівщині, де проходить етнічна межа між лемками і бойками. У цих місцях створено два територіально великі заповідні об’єкти – Ужанський національний природний парк (39159 га) та Надсянський регіональний ландшафтний парк (19428 га), які покликані зберігати не лише природну.але й етнічно-культуру спадщину місцевого населення.

На теренах Ужанського НПП до унікальної етно-культурної спадщинни належать передусім стародавні дерев’яні храми та дзвінниці, архітектура яких подібна до бойківської, але має деякі барокові елементи. Подаємо перелік найцінніших пам’яток сакральної архітектури.

  • Михайлівська церква в селі Ужок споруджена в 1715 році, дзвіниця датується 19 ст. Церква є зразком бойківської дерев’яної монументальної народної архітектури з деякими лемківськими елементами.
  • Церква св. Василія в селі Сіль була побудована в селі Сянки в 1703 році і перенесена сюди в 1734 році. У такому вигляді збереглася до наших часів.
  • Церква св. Покрови в селі Кострин була збудована в 1645 р. в селі Сянки і в 1703 році перенесена на теперішнє місце.

Оригінальні дерев’яні церкви 19 ст. збереглися також в селах Сухий і Гусний.

Ці храми споруджувалися як правило на мальовничих горбистих місцях, з якими вони утворюють своєрідну ландшафтно-культурну цінність. Традиційними декоративними деревами біля храмів були довговічні види: липа дрібнолиста та ясен звичайний. Біля храмів хоронили часто священиків і видатних релігійних діячів. Отже, потрібно, поруч з пам’ятками архітектури, забезпечити охорону всього ландшафтно-архітектурного комплексу. Біля нього не слід споруджувати будівель, які б порушували історико-культурну, ландшафтно-естетичну вартість місцевості.

Верхів’я басейну Ужа де зташований парк, цікаве також в історичному аспекті. Під час Першої та частково Другої світових воєн тут відбувалися важливі військові події, пам’ятні місця про які збереглися на його території. На Ужоцькому перевалі (889 м) охороняється і доглядається військове кладовище, в якому поховано понад 500 вояків і офіцерів Російської та Австро-Угорської армії, які загинули в 1915 р. На ньому встановлено монумент із пам’ятним хрестом. На перевалі стоїть також пам’ятник переходу через Карпати радянських військ у Другу світову війну. На горі Черемха (1130 м) в околицях села Ставне є угорське військове кладовище , в якому поховано понад 670 вояків, що загинули в 1915 р. На лівобережній терасі потоку Лубня в околицях села Лубня є поховання угорських вояків, що загинули у Другу світову війну. Нажаль ці кладовища без належного догляду.

У ряді населених пунктів збереглися єврейські кладовища, що залишилися без догляду після депортації єврейського населення під час Другої світової війни. Потрібно також забезпечити їх охорону.

Цікавий національний парк і в астрономічному аспекті. В околицях села Княгиня під хребтом Стінка 9 червня 1866 р.упав один із найбільших у Європі метеоритів, уламки якого зберігаються у багатьох європейських музеях. Найбільший уламок метеорита вагою 279 кг знаходиться у геологічному музеї Відня. В місці падіння метеорита виникло торф’яне болото, яке охороняється як цінна ботанічна пам’ятка.

Для ознайомлення з історико-культурними пам’ятками в парку прокладена мережа еколого-освітніх стежок.

Національному парку, разом з навчальними закладами, потрібно проводити серед населення освітянську роботу щодо значення історичних і етно-культурних пам’яток. Місцеве населення слід розглядати не лише як чинник впливу на природне середовище, але і як громадянське суспільство, якому належать пам’ятки, що збереглися на його рідній землі. Тому воно повинно бути співучасником їх надійної охорони.

Протягом багатовікової взаємодії суспільства і природи у басейні Ужа виникли різні типи культурних ландшафтів. Поруч із природними, вони є складовим елементом навколишнього середовища і відіграють в житті суспільства та забезпеченні сталого розвитку важливу економічну роль. У результаті різних форм антропогенного впливу культурні ландшафти відзначаються різною екологічною стійкістю. Важливим завданням Ужанського НПП у складі біосферного резервату є сприяння сталому соціально-економічному розвитку в регіоні. Тому потрібно допомагати селищним радам і місцевим фермерам оптимізувати деградовані культурні ландшафти.

У зв’язку з обмеженістю у верхів’ї басейну Ужа орних земель, пасовищ та сінокосів, його населення завжди вважалося бідним. В результаті незадовільної соціально-економічної ситуації зараз знижується життєздатність малих поселень. В них спостерігається зміна природної демографічної структури (зменшення осіб молодого віку та збільшення осіб старших вікових поколінь).У малих населених пунктах – Гусному, Сухому, Лубні та інших спостерігається процес депопуляції. Він найбільш виразний у географічно віддалених поселеннях, в яких найкраще збереглися лемківські традиції. Тому ці депресивні села потребують економічної і екологічної допомоги. Однією із форм такої допомоги є сприяння в регіоні розвитку зеленої рекреації та агротуризму.

Верхів’я Ужанського басейну, завдяки мальовничим гірським ландшафтам, сприятливим кліматичним умовам, відсутності промислових підприємств, які забруднюють природне середовище, доброму залізничному і шосейному сполученню є перспективним для розвитку рекреаційної і туристичної сфери. В селах Стужиця. Кострино, Сіль, Ужок є мінеральні джерела лікувального значення, якими здавна користувались гірсько-лижні бази “Красія” в Кострино та “Щербин” поблизу Волосянки. Цілорічно працює туристична база на горі Явірник. На жаль зараз вони у незадовільному стані. Дирекція національного парку розробила спеціальну програму “Сільська зелена рекреація і туризм”. Для її реалізації потрібно покращити сервіс обслуговування туристів і рекреантів та стан туристичних шляхів. Приток інвестицій в рекреаційну і туристичну індустрію сприятиме їх розвитку та матиме певне економічне значення для гірського населення.

Як бачимо лемки у верхів’ї басейну Ужа відзначаться багатою етнокультурною спадщиною, яка охоплює широкий пласт духовного, культурного, матеріального, побутового різноманіття. Збереженню цієї спадщини в значній мірі спряло різноманіття природного середовища в якому формувалася ця етнічна група продовж багатьох віків. Завдання його охорони та оптимізації слід вирішувати у єдиному екологічному, соціально-економічному та етнокультурному контексті.

У збереженні історико-культурної і етнічної спадщини важлива роль належить музейній справі. У селі Зарічево у Турянській долині зусиллями ентузіастів створено лемківський музей. Доцільно при Ужанському НПП створити етнографічно-природничий музей.

Етнічна група лемків проживає також у верхів’ї басейну Боржави в Іршавському районі. У цій місцевості збереглися рештки природних букових лісів та окультурені мальовничі ландшафти, на базі яких, завдяки зусиллям біологів Ужгородського національного університету, створено регіональний ландшафтний парк „Зачарована Долина”, який матиме значення для збереження як природної так і етнокультурної спадщини.

Щоби зберегти в зоні проживання етнічних груп їх етнокультурну спадщину запропоновано включити в мережу природно-заповідного фонду нову категорію – „Етноландшафтний заказник” (Стойко, 2055). Такі заказники призначені для збереження як природних, так і окультуруених ландшафтів , які мали вплив на етногенез. На території парку етнокультурний заказник доцільно створити навколо типових лемківських поселень Ужка і Волосянки.

Культурна сфера етносу може розвиватися лише в сприятливих для нього природно-географічних умовах і, навпаки, етнос високої культури завжди буде дбати про збереження рідної природи як економічної основи свого існування та сталого розвитку. Це стосується і етнічної групи лемків. Охорона природного середовища , в якому вона сформувалася , буде нашим національним внеском у програму ЮНЕСКО, яка стосується збереження етнокультурної спадщини світової спільноти.