Ужанський національний природний парк відомий своїми постійними пробними площами букових та буково-яворових пралісів. В 1908 році Міністерством сільського і лісового господарства Австро-Угорщини був створений резерват «Стужиця», ймовірно, перший не лише в Підкарпатській Русі, але й на Україні. На території цього резервату в 1934 – 36 рр. проф. Алантоїсом Златніком були закладені наукові пробні площі з метою дендрометричних та фітоценологічних досліджень. Всього було закладено чотири ділянки – одна з яких безпосередньо під вершиною г. Кременець (1221 м. н.р.м.) з примиканням до букового криволісся на верхній межі лісу. Аналогічні пробні площі були закладені проф. А.Златніком на г. Явірник (1017 м н.р.м.) загальною площею 12,9 га.

Вони мають унікальну наукову цінність, так як збереглися до цього часу і є прекрасним матеріалом для проведення тут наукових досліджень. В даний час пробні площі є об’єктом спільних наукових досліджень науковців парку та лісового і деревообробного факультету Сільськогосподарського і лісового університету ім.Менделя (м. Брно, Чехія). Науковцем з Сільськогосподарського і лісового університету ім.Менделя (м. Брно, Чехія) Зденеком Грубі була написана докторська дисертація на тему „Динаміка розвитку природних лісових геобіоценозів у Східних Карпатах”.

У липні 2007 року 6,1 тис. га (з них 2,5 тис. га – заповідне ядро) букових пралісів включено до списку Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат». Найбільші масиви пралісів збереглися в Ново-Стужицькому лісництві (південно-західний мезосхил г. Равка), в Лубнянському (г. Вежа) та Ужоцькому лісництвах (гг. Розсипанець, Кінчик-Буковський та ін.).

25 червня 2011 року на засіданні Комітету у справах Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у Парижі проголошено про розширення існуючого українсько-словацького об’єкта «Букові праліси Карпат» за рахунок давніх букових лісів Німеччини. «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини» – унікальна транснаціональна природоохоронна територія кластерного типу, яка охоплює природний ареал поширення лісів із бука лісового від високогір’я Українських Карпат до побережжя Балтійського моря на німецькому архіпелазі Рюген.

 

За номінаційним документом, букові праліси колись займали приблизно 40% від європейського континенту, алезалишки чисто букових природних лісів в даний час знаходяться тільки в Карпатах. Їх екологічні процеси,саморегуляція, гомеостаз і автовідновлення засновані на непорушених біогеохімічних циклах, а також на природному складі видів, які в свою чергу, розвинулися як результат післяльодовикової зміни клімату і міграції видів. Екологічніпроцеси забезпечують, серед інших функцій, вкрай високу екологічну стійкість букових лісів з точки зору як опору, так і протидії, незважаючи на просту ценотичну структуру. Європейський бук (Fagus sylvatica L.) представляє головнукульмінацію видів дерев в Центральній Європі і важливу складову частину лісу на території, що тягнеться з півночіІспанії і на півдні Англії і Швеції до сходу Польщі, Карпатської дуги і вниз на південь від Балканського півострова іАпеннінського півострова, тобто в біогеографічних провінціях Атлантики (2.9.05), Центрально-Європейського нагір’я(2.32.12), Паннонії (2.12.5) і Балканських гір (2.33.12).
Такі старовинні ліси важливі не тільки через свої дерева; незайманих природних екосистем дуже мало в Європі, і вони забезпечують підтримку в рівній мірі біорізноманіття рідкісних видів, особливо нижчих рослин, судинних рослин, грибіві безхребетних. Буковий ліс є безцінним прикладом того, як природа розвивається без впливу людини.