Тисячолітні Дуби в селі Стужиця

На території Ужанського парку, в селі Стужиця, знаходяться найстаріші дуби в Україні.

Дуб «Чемпіон ” визнаний найстарішим дубом в Україні. Його вік оцінюють в 1300 років. Вражає дерево своїми параметрами: обхват стовбуру 9,6 метра, висота – 25 метрів. Більш відомим є „Дідо-дуб”, що росте поруч, з не менш вражаючими параметрами: окружність стовбура – 9,1 метра, діаметр – 3,0 метра, висота – 30 метрів, ширина крони – 20х25 метрів. Його орієнтовний вік – 1100-1200 років. Про „Діда-дуба” існує кілька місцевих легенд. За однією з них дуб виріс з жолудя, який заніс сюди величезний вепр. За іншою – в минулі часи під дубом збиралися розбійники і ділили награбоване добро. За третьою легендою дуб посадив давним-давно один чоловік в пам’ять про односельців, які загинули від епідемії чуми. Місцеве населення завжди з повагою ставилось до дерев, і в 1893 році біля дубів збудували церкву, яка збереглась до сьогодення. Дубам також приділяють увагу: біля них облаштовано місце відпочинку, встановлено охоронні знаки та інформаційні стенди.

Деревяні церкви – пам’ятки архітектури

Церква св. Василя Великого. 1703 р. с.Сіль

За версією Львівських реставраторів, дерев’яну церкву збудовали в селі Сянки на Львівщині в 1703 р. як триверху, бойківського стилю і перевезли в Сіль чотирма парами волів у кінці XVIII ст. (ймовірно, в 1777 р.). Можливо, церква ще якийсь час зберігала бойківські форми, але в 1834 р. її перебудували. Церква отримала чотирисхилий дах, над бабинцем збудували невелику башту з бароковим завершенням, над вівтарем мініатюрну вежу з конічним шатриком. Дах над центральним зрубом має значний вигин, чітко позначаючи місце, де колись височів центральний парамідальний верх з заломами.

Роль іконостаса виконувало зібрання різних ікон. Так, апостольський ряд було подаровано з Малоберезнянської церкви найімовірніше в 1707 р., намісна ікона св. Василя походила із Ставного, а п’ять пророків та інші ікони – з Сухого. Загальний колорит наближався до коричневого кольору.

У 1970 х роках розтесали вікна. Тоді ж розібрали старий іконостас і передали кудись у Росію. Зі старого різьблення збереглися лише царські врата, кивот і престол з балдахіном. Замінено також традиційні двері.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці 1645 р. с. Кострино

За версією дослідників церкву було збудовано в Сянках в 1645р., як класичну бойківську, тризрубну, триверху споруду з домінуючим центральним верхом , а у Кострино її перевезли в 1703 році.

Костринська церква належить до видатних пам’яток української архітектури. Чари споруди ховаються у таємницях пропорцій, у розмірах церкви, в лініях її силуету. З кожного боку церква сприймається як бездоганно завершений художній твір, ідеально вписаний у навколишній розкішний ландшафт. Довжина церкви складає 15 м, ширина 7 м, висота вежі від фундаменту 14 м . Внаслідок надбудови каркасної вежі-дзвіниці церква набула певної динамічності з наростанням форм зі сходу на захід, що максимально наблизило її до церков лемківського стилю.

Іконостас походив з 1645 р., хоча отець М. Лендєл називає також 1596 р. Ікони намальовані на липових дошках, потемніли від покриття лаком упродовж століть, зазначено лакування в 1832 та 1894 роках. Багато оздоблене Євангеліє куплене у 1871 році , старе Євангеліє датоване 1691 р.

Церква св. арх. Михайла. 1745р. с.Ужок

Церква є однією з найцікавіших споруд бойківського стилю. Наймасивнішим є центральний об’єм, вкритий високим чотирисхилим шатром. Завершення вівтаря , вкрите маленьким шатром, – набагато меньше від центрального. Над бабинцем облаштували маленьку чотирикутну башту під чотирисхилим шатром, вищим за шатро вівтарного зруба. Піддашшя переходить у дах, його широкі площини об’єднують всі три частини храму.

Церкву збудували майстер Павло Тонів із с. Бітлі на Львівщині та майстер Іван Циганин з Тихого, про що свідчить напис над дверима церкви. Біля церкви стоїть дерев’яна, квадратна в плані, двоярусна дзвіниця під чотирисхилим шатром. Дзвіницю збудували в 1927 р. Під час Першої світової війни австрійський уряд реквізував дзвони на військові потреби. Нові дзвони були значно важчими, тому їх не насмілювалися встановити на старе місце, в башті над бабинцем і тому збудували дзвіницю .

Церква св. арх. Михайла. Близько 1700 р. с.Вишка

Церкву розмірами 5,1 м на 15,7 м спорудили з ялових брусів на Цвинтари. Спочатку споруда мала класичну бойківську форму, тобто над західним зрубом теж був ступінчастий шатровий верх, а центральний найвищий. У другій половині XVIII ст. шатровий верх над бабинцем замінено каркасною дзвіницею, вищою за центральний верх. По периметру дзвіниці йде закрита аркада голосниць. Зруби мають нахил у середину, що додає невеликій споруді монументальності. Вікна церкви мають стародавню систему захисту від негоди – бокові, фігурно вирізані дощечки, що підтримують похилий гонтовий дашок. Стіни вище опасання вкриті гонтом, викладеним “ялинкою”. У церкві є цікаві зразки декоративно-ужиткового мистецтва 1700 р. У вежі три дзвони.

У 1995 р. дахи перекрили новим гонтом. У 1995-1996 інтер’єр оббили фанерою, його розмалювали Василь Павліщук та Ілля Приймич.

Церква св. Миколи Чудотворця. 1655р. c.Гусний

Класична бойківська церква стоїть на схилі високої гори і разом з дерев’яною дзвіницею утворює чарівний архітектурний ансамбль на тлі величної гірської панорами. Форми церкви, збудованої з ялового дерева, прості й компактні. Бічні зруби мають по оному залому і завершені чотирисхилими шатровими дахами. Пам’ятку ідеально відреставрували в 1971-1972 роках. На жаль, пізніше гонт було замінено на метал.

Церква св. Івана Предтечі. 1679 р. с.Сухий.

Бойківська триверха церква подібна до церкви в Вишці, можливо, будували ті ж майстри. Спочатку церква мала класичну бойківську форму з найвищим центральним верхом. Пізніше шатровий верх над бабинцем змінили на вищий, каракасний.

Це одна з небагатьох давніх церков, у якій на дошках старого іконостаса збереглися тексти з іменами майстрів чи фундаторів . Дотепер збереглися образи Івана Щирецького “Відсічення голови Івана” та “Авраам офіру господеві приносить” (1680).

 

Урочище “Чорні млаки”

Місце падіння Княгинянського метеориту

9 червня 1866 року о 16 годині 5 хвилин за місцевим часом поблизу села Княгиня  відбулась надзвичайно цікава подія – падіння великого метеориту. Події розгортались між хребтами Стінка та Явірник .

Метеорит з’явився вогняною кулею над містом Липтовський Мікулаш, пролетів у східному напрямку над містами Шаріш, Земплін, Пряшів (Словаччина) і, подолавши відстань більше 200 км, розірвався біля села Княгиня на висоті 40 км.

На великій території пройшов справжній „кам’яний дощ”. Каміння в основному знаходили на полях, дорогах, вулицях сіл Княгиня, Збой, Стужиця. Але більша частина упала в ліс і не була знайдена. Чисельність каміння  була дуже велика. В перші дні місцевим населенням було знайдено понад 60 каменів. Загалом впало до 1200 каменів. Найбільший уламок був знайдений тут, на схилі гори Стінка, в урочищі „Чорні млаки”

Цей метеорит, за переказами свідків  подій, був знайдений селянином Василем Крив’яником. Щороку він косив траву на полянах в урочищі „Чорні млаки”. Через декілька днів після падіння метеориту він вийшов на сінокіс  і побачив на луці яму, якої раніше не було. Розкопавши грунт на цьому місті глибше 2 метрів, він виявив великий уламок метеорита вагою 279 кг 766 г. При падінні він розколовся на два куски вагою 141 кг 833 г та 137кг 933 г. В свою чергу, від останнього відколовся ще один, менший вагою в 2 кг350г.

Про знахідку довідався лісничий з Великого Березного Антон Покорний, який, за його словами, за пару волів купив цей уламок у Василя Крив’яника і перепродав Імператорському музею у Відні, де  метеорит знаходиться по цей день.

Для  дослідження цього явища адміністрацією Ужанського комітату (жупи) 2 липня 1866 року було створено спеціальну комісію, з метою зібрати та вивчити осколки метеориту. Через десять днів, 12 липня 1866 року, на місце падіння метеорита приїхала наукова експедиція з Відня та Будапешта, яка провела детальне обстеження на території розміром 2 х 0,75 милі і  знайшла ще 72 уламки загальною вагою 100,5 фунтів (приблизно 46,7 кг).

Пошуки уламків продовжувались, і станом на 24 вересня 1866 року їх було знайдено загальною вагою на 850,5 фунтів (385,8 кг).

За даними Віденьськго історико-природничого музею загальна маса усіх уламків  метеориту становить 500 кг. Уламки Княгинянського метеориту зберігаються в історичних та природничих музеях 115 міст світу.