1. Екологічний маршрут

с. Княгиня-ур. Чорні млаки-турбаза „Дубовий Гай”

(протяжність 14 км, позначка червона)

Карстові печери на схилах масиву Стінка. Урочище „Чорні млаки” – місце падіння найбільшого у Європі метеорита 9 червня 1866р. Буково-яворові праліси.

Розпочинається маршрут від села Княгиня, за 15 км від Великого Березного. Відразу за селом дорога звертає вліво і піднімається вгору, пролягає через поля, з яких відкривається краєвид на хребет Стінка і гору Княгиниця. Приємно потім ступити на узлісся, де на спраглого мандрівника чекає джерело. Короткий перепочинок біля нього додасть кожному сил. Вони так згодяться у мандрівці стежкою, що заходить у буковий ліс і веде в урочище “Чорні млаки”. У цій місцевості у 1866 році впав метеорит – один з найбільших в Європі. Його уламки знаходили по всій околиці села Княгиня, але найбільший камінь вагою 279,766 кг був знайдений саме на “Чорних млаках”. За словами очевидців, падіння супроводжувалось блискавками та гуркотом. 12 липня 1866 року приїхала комісія, очолювана бароном v. Sensei, яка знайшла ще багато уламків, що зберігаються в 104 музеях світу.

В урочищі «Чорні млаки» знаходиться єдине на території Ужанського НПП невелике, площею біля 0,02 га, верхове сфагнове болото, де можна побачити типові болотні рослини – пухівку піхвову, осоку чорну, сфагнум. Болото називається верхове, бо живиться воно за рахунок атмосферних опадів – дощу або снігу.

Неможливо не замилуватися в урочищі розмаїттям рослин: жовтозіллям лучним, косариками черепичастими, душицею звичайною, поросинцем одноквітковим, чемерицею білою, нечуйвітром. У гарному настрої переходимо з “Чорних млак” лісом на галявину, до ще одного джерела, а далі – на північний схід, через галявину. Казковим лісом ступаємо по стежці, створеної в часи І світової війни для сполучення між бойовими позиціями і селом. Тут можна побачити гарні скелі. Через 700 м звертаємо вправо і спускаємось в урочище “Прислупець”. Зійшовши з цієї поляни, знову виходимо на стежку, яка пролягає через буковий ліс. Через 1,5 км виходимо на велику поляну, а далі виходимо на дорогу, котра проходить через невеликий грабово-березовий ліс. Вона веде до лучних екосистем над селом Домашин. Звідси відкривається краєвид на хребет гори Явірник, гору Домашинський Верх. На цих луках росте декілька видів дзвоників, гвоздика дельтовидна, жовтозілля дібровне, суховершки звичайні, іван-чай вузьколистий. Пройшовши луки, заходимо в дубовий ліс через 400 м, повертаємо праворуч і спускаємось до турбази “Дубовий гай”.

2. Туристичний маршрут

с. Кострино-г. Явірник-с.Руський Мочар

(Протяжність 8 км, позначка червона)

Давній туристичний притулок „Явірник”. Найвищі в Європі дерева бука лісового. Моніторингова ділянка в пралісі, закладена чеським вченим А.Златніком в 1934-1936 рр.

Існує легенда про село Кострино, що в ньому, під горою Голаня, жила вдатна жінка, яку поважали за працьовитість і майстерність. Здається, у цілому верховинському світі не могло бути спритнішої куховарки, вишивальниці, в’язальниці, ткалі, аніж Поланя. Та особливо любила молода ґаздиня займатися виготовленням тонкого приємного полотна. У ті часи його ткати було нелегко, бо доводилося самотужки вирощувати льон, коноплі, а відтак мочити їх, терти… Багато решток конопель розліталося в усі боки. Тут називали їх костря. А що полотно Поланине мало славу далеко за межами села, той почали говорити, що то село, де багато костря. Приїздили сюди купці навіть з низинних сіл та самого Ужгорода. Тканина з Кострин славилася упродовж кількох століть. Хто не вірить цій легенді, нехай завітає взимку до домівок костринчан. У багатьох жінки тчуть килими, полотно на рушники, вишивають. Давні традиції передаються в селі з покоління в покоління, незважаючи на наступ цивілізації. Костринчани славляться мистецькою вдачею, майстерністю, вправністю. Відоме Кострино і своєю церквою Покрови Пр. Богородиці (1645, 1761).

З 1891 до 1901 р. в Кострині служив священник Михайло Лендєл, котрий за ці 10 років написав хроніку духовного та господарського життя сіл Кострино та Сіль. Кострино завжди було парафією, а Сіль – філією.

За версією деяких дослідників, церкву збудовано в Сянках в 1645 році як класичну бойківську, тризубну, триверху споруду з домінуючим центральним верхом, а у Кострино її перевезли в 1703 році.

Костринська церква належить до видатних пам’яток української архітектури. Протягом XX ст. зображення церкви з’являлося багато разів у популярних виданнях та спеціальній літературі. Чари споруди ховаються у таємницях пропорцій, у розмірах церкви, в лініях її силуету. З кожного боку церква сприймається як бездоганно завершений художній твір, ідеально вписаний у навколишній розкішний ландшафт. Довжина церкви складає 15 м, ширина – 7 м, висота вежі від фундаменту – 14 м. За обмірами в інтер’єрі вівтарний зруб має довжину 3,7 м, ширину 4,2 м, нава – 6,1 на 5,9 м, бабинець – 3,6 на 4,1 м. Висота бабинця – 2,5 м, висота нави і вівтаря – 13 м. Вхідні двері мають висоту 1,55 м , ширину – 0,9 м. Розміри вікон – 0,8 на 0,65 м. Внаслідок надбудови каркасної вежі-дзвіниці церква набула певної динамічності з наростанням форм зі сходу на захід, що максимально наблизило її до церков лемківського стилю.

Вирушивши від самого початку села Кострино, одразу налаштовуємось на перехід через річку Уж, зміну, немов у калейдоскопі, панорам і ландшафтів. Стежка веде через поле у лісопосадку, далі стрімко підіймається на вершину гори Кичера, звертає праворуч до потоку Терновський. А скільки радості подарує Вам далі буковий ліс, яким піднімаємося на величну у свої красі гору Явірник, на вершині якої розташований туристичний притулок «Явірник»! Він облаштований ще за часів Чехословацької республіки, а ліс, яким мандруємо, належить до залишків прадавніх лісів – пралісів. Тут ще сімдесят років тому видатним чеським вченим-лісоводом А.Златніком були закладені моніторингові ділянки для дослідження змін, які проходять з часом у лісових формаціях. Від будинку можна піднятись до найвищої точки – гори Явірник (1017м), після чого стежкою спуститись до урочища “Реформи”, а потім – до смт. Великий Березний.

3. Екологічний маршрут

Турбаза „Дубовий Гай”-г. Голаня-с. Кострино,

(протяжність 8 км, позначка зелена)

Резерват зеленого ясеня. Цілюще мінеральне джерело урочище „Березникуваті”. Популяція скополії карніолійської

Маршрут розпочинається на початку села Кострино, неподалік туристичного готелю “Дубовий Гай”.

У Костринах, наче рай, стався враз „Дубовий гай”.

Неподалік гори Голані тут жила колись Поланя.

Шила, прала і варила, ткати всіх жінок навчила.

Вистиляла в одну грядку льон й коноплі попорядку.

Тому, в кожній тут хатині пряли прядиво газдині.

Спершу пряли і снували, полотно тонкеє ткали

Уже костря не зосталось – та за ним село назвалось.

Костринчани – народ здібний, працьовитий і привітний.

Для того, аби потрапити на початок маршруту, потрібно зійти з шосейної дороги на північ до лісу. Тут, на узліссі, стартує приємна мандрівка. Підкоряючи мальовничою місцевістю шлях вгору, заходимо до лісу, де неподалік можна напитися води з джерела. Далі наш маршрут пролягає гірською стежкою, що веде через буковий ліс до вершини невеликого хребта, яким продовжуємо нашу подорож. Крім бука тут можна побачити граб, явір, ясень звичайний, клен гостролистий, лісову черешню. Рухаючись вершиною хребта, виходимо до невеликої лісової галявини, зарослої по краях березами. На початку літа тут можна побачити квітучі рослини з родини орхідних. Далі через ліс робимо захоплююче сходження до вершини основного хребта, у дивосвіт великих лук, уквітчаних мереживом дзвоників персиколистих, дзвоників скупчених, королиці звичайної, заячої конюшини, гвоздики дельтовидної. А на краях луки можна побачити лілію лісову. З вершини відкривається неповторна навколишня панорама, цілий каскад близьких і віддалених карпатських хребтів. Рухаючись далі гребенем хребта, знов заходимо в ліс – тут зустрічається досить багато дерев ясеня. На схилах гори Голаня знаходиться резерват зеленого ясеня. Продовжуючи рухатись, виходимо до самої вершини гори Голаня ( 854м ), на якій розташована досить простора лука і лише є поодинокі дерева бука, ялини, смереки. Серед трав багато кущів чорниці зустрічаються й рідкісні види рослин. З гори відкривається чудовий краєвид і можна побачити вершини гір: на сході – Явірник, Борсучий, Красія, на півночі – Кременець, Равка, Каньчова. З гори сходимо в напрямку до села Кострино. Стежка веде в урочище “Клондайські”, від якого ґрунтовою дорогою сходимо до турбази „Красія”.

4. Екологічний маршрут

с. Жорнава-урочище Парашинський-с. Жорнава

(протяжність 8 км, позначка зелена).

За часів Австро-Угорщини стежка використовувалась для кінних прогулянок. Струмкова форель в потоці Парашинський. Букові ліси

Маршрут розпочинається на межі села Жорнава, неподалік гідрологічного пункту. Дістатися до нього можна підвісним мостом через річку. Далі – мандрівка дорогою з видом на потік поруч, в якому в 70-х роках минулого століття інтенсивно розводилась форель, але тепер вона зустрічається тут дуже рідко. Далі стежка повертає вправо, стрімко піднімається вгору буковим лісом з папороттю, купиною багатоквітковою, копитняком європейським. Біля стежки можна побачити сліди кабана, козулі, оленя. Сама стежка, по якій проходить маршрут, створена за часів Австро-Угорської імперії і використовувалась для кінних прогулянок. Через 2 км від початку маршруту знаходиться місце відпочинку, де можна розслабитися, напитись джерельної води. Через 1 км. виходимо на лісову галявину з багатьма видами рослин, хоч переважають представники родини злакових: тонконіг, мітлиця, костриця. Але зустрічаються тут і рідкісні види: пальчатокорінник Фукса, любка дволиста. Пройшовши кількома галявинами, знову потрапляємо в ліс. Дорогою проходимо до с. Жорнава.

5. Екологічний маршрут

с. Жорнава-ур. Підзвонний-с. Стужиця

(протяжність 5 км, позначка синя)

Цілюще мінеральне джерело ур. “Підзвонний“. Масиви букових лісів

Початок маршруту співпадає з початком маршруту с. Жорнава-урочище “Парашинський” та пролягає по спільній стежці майже 3 км, але потім маршрути розділяються . Майже весь час доводиться рухатись під наметом лісу, але трапляються й невеликі відкриті місцини.

Основна лісоутворююча порода тут – бук лісовий, супутній – клен- явір, на узліссях – граб, береза повисла.

В урочищі „Підзвонний” знаходяться два джерела мінеральної води групи вуглекисло, гідрокарбонатно-кальцієво-магнієвих вод. Рівень їх мінералізації – 2,9 г/л, 2,1г/л. Через малий дебет в промислових масштабах мінеральна вода не використовується.

Неподалік від джерел знаходитися місце відпочинку, після котрого можна продовжувати подорож до села Стужиця, яке знаходитися на відстані 1,5 км звідси.

6. Екологічний маршрут

с. Жорнава-г. Голаня-с.Жорнава

(протяжність 4 км, позначка синя)

Фортифікаційні укріплення ІІ Світової війни „Лінія Арпада”. Резерват зеленого ясеня. Популяція скополії карніолійської. Місця проживання лісового кота

Початок маршруту знаходиться біля села Жорнава, неподалік місця відпочинку. Саме село Жорнава розташувалося у чудовій долині між мальовничих гір, котра нагадує коштовну тацю, обрамлену творінням вибагливого майстра. Щоправда, досить довго ніхто не наважувався осісти тут назавжди і розпочати господарювання: навколишні вершини навіювали страх і небезпеку. Та одного разу неподалік урочища Дуброва зупинилися 5 чоловік і розпалили багаття. Це були втікачі з Ужгорода, яким не подобався князь Лаборець і його порядки. Здавалося, вони ненадовго осіли в цій мальовничій місцевості, та жителі навколишніх сіл спостерігали, як чоловіки справно намагаються влаштували свій побут. Одного дня пришельці розпочали завзято тесати великі каміння. Через якийсь час видно було круглі кам’яні брили. Невдовзі цікаві сусіди дізналися, що втікачі виготовляють жорна на млин. З навколишніх сіл почали навідуватися купці, які прагнули вигідно закупити жорна. Слава про майстрів розійшлася досить швидко. Свої вироби вони продавали легко, адже млини були в кожному селі. До того ж, скоро почали казати, що саме в цьому невеличкому поселенні можна придбати найкращі жорна. Ужгородські майстри одружилися, завели власні обійстя, організували щось на зразок майстерні. Справи налагодилися, життя текло мирно. Отже, з усіх усюд приїжджали у долину між горами покупці жорен. Вони так і казали всім, що їдуть до жорнарів або до Жорнави. Звідси і за поселеннями закріпилася на віки назва. Жорнава завжди була селом, де крутилися жорна не лише млинів, а й усякого виробництва, торгівлі. Саме тут збудували лісопилки, залізничну станцію, згодом організували лісокомбінат.

Вправність і уміння – половина справи,

Жорна із каміння роблять у Жорнові.

Цей крам продавали для млинів усюди,

Жорна цінували працьовиті люди.

Мирно газдували люди-небораки, –

Хат не будували, а лише бараки.

Голова тямуща цінує ремесла,

Праця жорнавчанам достаток принесла.

Під пологом лісу знаходяться укріплення ІІ Світової війни “Лінія Арпада”, створена Угорськими військами. Однак бойові дії їх оминули і тільки в повоєнні роки вони були пошкоджені. Стежка підіймається схилом серед букового лісу в західному напрямку. Через 2 км від початку маршруту стежка повертає на південь і серпантинами підіймається до вершини гори Голаня, на простору луку, оточену з півдня та сходу буковим лісом, в північному та західному напрямку – лише поодинокими деревами бука, ялини, смереки. Тут відкриваються краєвиди вершин гір Яворник, Борсучий, Красія, Кременець, Равка. З гори спускаємось вниз до села Кострино.

7. Екотуристичний маршрут

с. Вишка-г. Красія-с. Вишка

(протяжність 7 км, позначка голуба)

Печера розбійників на вершині гори. Неповторні панорами вершин парку, Польських Бескидів, полонин Рівна та Куйлиця. Гірськолижний комплекс

Маршрут розпочинається біля початку крісельного витягу на гору Красія в селі Вишка. Повільно долаємо шлях до вершини гори, на схилах котрої розташований гірськолижний комплекс Львівської залізниці з крісельним витягом довжиною 2200 метрів. Ним можна дістатись до вершини гори. До послуг любителів туристів – 3 бугельні витяги різної довжини.

З вершини гори відкриваються неповторні краєвиди на правобережну частину парку: хр. Стінка (1019м), г. Голаня (854м.), г. Черемха (1130м), г. Плішка (1066м), г.Тарниця (1346м), Кременець (1211м), Мала Равка (1303м)

Значна частина лук вкрита кущиками чорниці. На одноманітному зеленому покриві різнотрав’я виділяються яскраво рожеві квіти скорзонери рожевої, жовто гарячі квіти поросинця одноквіткового. Поодиноко зростають високі рослини темно зеленого кольору з гарними квітами білого кольору. Це типовий гірський вид – чемериця біла.

На вершині гори знаходиться печера розломного походження. Вхід в печеру досить великого розміру, а сама печера вглиблюється в схил на декілька десятків метрів.

З вершини спускаємось в східному напрямку до місця відпочинку з джерелом води. Перепочивши, можна продовжувати подорож. Далі стежка пролягає під пологом лісу й через 2 км приводить нас до місця, де закінчується наш маршрут.

В с. Вишка знаходиться церква св. арх. Михайла (близько 1700, XVIII ст.). Церкву розмірами 5,1 м на 15,7 м спорудили з ялових брусів на Цвинтарі. Спочатку споруда мала класичну бойківську форму, тобто над західним зрубом теж був ступінчастий шатровий верх, а центральний – найвищий. У другій половині XVIII ст. шатровий верх над бабинцем замінено каркасною дзвіницею, вищою за центральний верх. По периметру дзвіниці йде закрита аркада голосниць. Зруби мають нахил у середину, що додає невеликій споруді монументальності. Вікна церкви мають стародавню систему захисту від непогоди – бокові, фігурно вирізані дощечки, що підтримують похилий гонтовий дашок. Стіни вище опасання вкриті гонтом, викладеним “ялинкою”. У церкві є цікаві зразки декоративно-ужиткового мистецтва 1700 р. У вежі – три дзвони.

У 1995 р. дахи перекрили новим гонтом. У 1995-1996 інтер’єр оббили фанерою, його розмалювали Василь Павліщук та Ілля Приймич.

8. Науково-пізнавальний маршрут

«г. Кременець» с.Стужиця-г. Кременець-с. Стужиця

(протяжність маршруту 9 км, позначка червона)

Буковий праліс. Стела на місці сходження кордонів України, Польщі й Словаччини. Освячуване століттями джерело. Можливо побачити: оленя, косулю, сліди “володаря Карпат” – бурого ведмедя, або і його самого

Маршрут знаходиться в прикордонній смузі. Тому для тих, хто обере цей маршрут для подорожі, необхідно заздалегідь потурбуватись про дозвіл на відвідання прикордонної смуги. Для цього найкраще зв’язатись з адміністрацією парку, де Ви отримаєте всю необхідну інформацію.

Екостежка розпочинається біля центральної садиби Новостужицького природоохоронного науково-дослідного відділення.

Рухаючись на північ по дорозі, виходимо до ставка. Майже всю його площу тепер займає рогіз широколистий. На березі можна спостерігати гідрофільні, тобто вологолюбні, рослини: комиш лісовий, ситник розлогий, гадючник в’язолистий.

Переважна частина маршруту пролягає через букові ліси, які займають найбільшу площу в Ужанському національному природному парку.

Полянчина лука є однією з нечисленних лісових лук на цьому маршруті. Виникла вона після вирубки букового лісу і використовується як сінокіс. Тут побачите такі первоцвіт високий, тирлич ваточниковий, косарики черепичасті, пальчатокорінник травневий, волошку австрійську та інші

На маршруті можна зустріти три види ящірок. Ящірка живородяча – зустрічається в основному в лісових біотопах, на відміну від інших рептилій не відкладає яйця, а народжує малят живими. Ящірка прудка – тримається сонячних галявин, відкритих місць. Вертільниця ламка – це безнога ящірка, хоча за зовнішніми поверхневими ознаками подібна на змію.

Над лісовими галявинами часто кружляє канюк звичайний. Його можна впізнати за характерним голосом – гучним, протяжним нявканням або канюченням (кійо, кіу).

У дощову погоду в букових лісах легко зустріти саламандру плямисту, яка при недостатній вологості ховається під каміння, повалені дерева.

Серед хижих ссавців парку є червонокнижні види. Це борсук .

Із псових тут є лисиця та вовк. На схилах г. Кременець живе “володар гірських лісів” – ведмідь бурий. З копитних серед ссавців можна згадати свиню дику, козулю, оленя благородного, останній утворює у Карпатах окремий підвид, який має більші розміри тіла та добре розвинуті роги.

Під самою вершиною гори, в декількох метрах від стежки, знаходиться джерело, воду в якому освячують вже декілька століть.

Після високих, могутніх дерев пралісу стежка виводить нас у незвичайний, ніби із казки ліс. Це низькорослі буки з опущеними майже до землі, фантастично покрученими і скривленими в різних напрямках гілками. Форма крон незвичайна, дивовижна і своєрідна. Це – букове криволісся, котре росте на верхній межі лісу. Такий фенотип бука зумовлений суворими кліматичними умовами: сильним вітром, низькими температурами, глибоким снігом.

Гранітна стела є кінцевою зупинкою даного маршруту і знаходиться на горі Кременець. Тут сходяться кордони національних парків трьох держав. При добрій видимості з цього місця відкриваються краєвиди у південному напрямку – на хребет Стінка, у північно східному напрямку – на гору Равка.

9. Екологічний маршрут

с. Стужиця-ур. Чорні млаки-с. Стужиця

(протяжність 5 км, позначка червона)

Місце падіння найбільшого у Європі Княгинянського метеорита.Мінеральні джерела в урочищі Папоротні та Підзвонний

Маршрут розпочинається в селі Стужиця, біля мосту, де потік Папортний впадає в ріку Стужичанку, далі через річку Стужичанку пролягає на захід в урочище Папортні, дорогою через поле заходить в ліс. Тут знаходиться мінеральне джерело, облаштовано місце відпочинку. Повернувшись до узлісся і пройшовши декілька сотень метрів, знову заходимо в ліс, де росте бук, явір, ясен, ялиця біла, смерека, трапляються вікові дерева великих розмірів залишки чудових стужицьких пралісів – пам’ятки первісно чистої, недоторканої природи. Тут завжди могли знайти собі притулок й захист численні звірі.

Одного разу, оповідає легенда, древній кабан із стадом диких свиней направилися у пошуках смачної водиці. У ватажка на лобі разом зі смолою прилип жолудь. А коли кабан почав рити неподалік річки грунт, жолудь скотився з лоба і потрапив у розпушену землю. Саме з тої насінини і виріс відтак знаменитий, могутній стужицький дуб.

Під розкішним гіллям велетня-дуба любили спочивати опришки після вдалих своїх мандрів. Нерідко сідав на часину під деревом і старий Волох, що знав немалу в’язанку казок і легенд. Він розповідав, що назва села походила від словосполучення «студена водиця», яка приваблювала багатьох подорожніх. Пізніше слова злилися у вимові й забулося навіть, звідки появилося таке зручне і соковите найменування гірського поселення СТУЖИЦЯ.

А в селі Стужиця студена водиця,

Як слова ці розділили, той село враз охрестили.

Тут є дуб старезний – дуже величезний.

Стоїть, наче свідок давніх оповідок.

Опришки в негоду під ним гостювали,

Пили квасну воду, похід планували

Люди газдували у селі уміло.

За час якийсь мали млин свій і вилило.

З-під Кременця річка тече у долину.

Прикраша, як стрічка нашу Верховину.

По схилу гори піднімаємось до урочища Чорні млаки, в якому розташовані три невеликі луки. Саме тут, на третій луці, селянин Василь Крив’яник знайшов найбільший уламок Княгинянського метеорита, що впав 9 червня 1866. Щороку він косив траву на галявинах в урочищі „Чорні млаки”. Через декілька днів після падіння метеорита він вийшов на сінокіс і побачив на луці яму, якої раніше не було. Розкопавши грунт на цьому місті глибше 2 метрів, виявив великий уламок космічного тіла вагою 279 кг 766 г. При падінні він розколовся на два шматки вагою 141 кг 833 г та 137 кг 933 г. В свою чергу, від останнього відколовся ще один, менший – вагою 2 кг 350 г.

Про знахідку довідався лісничий з Великого Березного Антон Покорний, який, за його словами, за пару волів купив цей уламок у Василя Крив’яника і перепродав імператорському музею у Відні, де метеорит знаходиться по сьогоднішній день.

10. Історико-ботанічний маршрут

с. Ставне-гора Черемха-с. Лубня

(протяжність 8 км, позначка червона)

г.Черемха – арена бойових дій І Світової війни. Військове кладовище І Світової війни. Субальпійські луки г. Черемха (1130 м) з рідкісною рослинністю

Маршрут розпочинається за селом Ставне, від рекреаційного пункту. Звідси підіймаємося вгору, звертаємо вліво і східним схилом йдемо через ліс, де ростуть бук, явір, черешня, зустрічається також ялиця біла, смерека. З трав’янистих рослин тут зустрінете астранцію велику, цирцею звичайну, кремену білу, підлісник європейський, розрив-траву дрібноквіткову, зеленчук жовтий, зніт гірський. Пройшовши 2/3 маршруту, виходимо на мальовничу луку в урочищі “Багно” (пл. 5,6 га), на якій знаходиться будинок для відпочинку. На луці – цілий розмай рідкісних видів рослин: підсніжника звичайного, скополії карніолійської, белладонни звичайної, лілії лісової, лунарії оживаючої, цибулі ведмежої, любки дволистої, зозулинця чоловічого (родина орхідних). А далі, на луках, росте багато чорниці. Подолавши урочище Анталова, лісом підіймаємось на вершину гори Черемха.

Гора Черемха (1130 м) має історичне значення. У Першу Світову війну 1914-1917 рр. на цій горі проходили важкі бої між російськими і австро-угорсько-німецькими військами. Російські війська під командуванням генерала Брусилова, внаслідок стрімкого наступу, завоювали цю висоту і тримали тут оборону близько шести місяців. З цієї гори російськими військами за короткі строки було побудовано дороги в сторону сіл Сянки, Сіль, Ужок. Вершиною цієї гори є субальпійська лука (пл. 10,7 га), яка стала братською могилою для багатьох солдатів.

З вершини можна зійти в село Загорб або повернутися до урочища “Багно” і зійти в село Лубня.

В якому у 1751р. згадують дерев’яну церкву св. Миколи з трьома дзвонами, прикрашену місцевими старими образами та апостолами на полотні. Згідно з шематизмом 1915р., дерев’яна церква св. Миколи, збудована в 1778р., згоріла в 1876р., і на тім місці поствили дерев”яну каплицю, що була освячена в 1876р. Місце на кладовищі, де стояла церква, зветься “Під дубом”, хоч самого дуба вже нема.

У Ставному – типова мурована базилічна церква, споруджена стараннями вірників та пароха о. Віктора Поповича, що зібрав на будівництво 5 тис. крон, і посвячена єпископом Юлієм Фірцаком 29 серпня 1906р. Дзвони купили брати Корнутяки в 1885-1887рр. Тоді ж купили для церкви Євангеліє та інші книги. Великий ремонт у середині 1980-их рр. проводили куратор Михайло Моняк і Ілько Фаркаш. Потім ремонт зробили в 1995-1996рр. за священника І. Дупина, куратора В. Ленька, церківника А. Цинканича, касира І. Бирняка. Іконостас, виготовлений різбярами із Золотарьова, поставлений у 1993р. і наступного року був посвячений. Малювання стін виконав місцевий художник О. Варахоба в 1980-их рр. Склепіння розмалювали в 1996р. Престол відремонтовано в 1998р. коштом вихідця з села М. Іваниці, що мешкає в США та 57 років не був у рідному селі.

11. Екологічний маршрут

с.Лубня-г. Вежа-с. Лубня

(протяжність 10 км, позначка синя)

Місце зростання рідкісного виду папороті – листовика сколопендрового. Вид на найвищу польську гору Тарницю. Можливо побачити оленя, косулю в дикій природі

Розпочинається біля села Лубня. Насамперед треба потрапити до лісу, перейшовши поле у cхідному напрямку. А далі стежка пролягає вздовж схилу на північ. Через 500 м починається серпантин, який підіймається майже до самої вершини гори. Стежка пролягає буковим лісом з додатками клена-явора, ясеня. Під пологом лісу росте скополія карніолійська, яка занесена до Червоної книги України, на східному схилі зростає лунарія оживаюча. За вершиною гори в урочищі „Лубенки” знаходиться лука з якої відкривається краєвид на вершини гір Бескидець, Черемху, Плішку, найвищу вершину польських Бещад – гору Тарниця. Пізньою весною та на початку літа тут цвітуть рослини з родини орхідних – пальчатокорінник бузиновий. З луки стежка звертає в ліс, обминаючи вершину з північно-східної сторони, повертається до початку маршруту.

Схема маршруту № 11

12. Екологічний маршрут

с.Лубня-г. Черемха-г. Менчул-с.Лубня

(протяжність 7 км, позначка синя)

Печери розбійників „Живанські ями”. Краєвиди на польську частину Біосферного резервату. Військове кладовище І Світової війни. Субальпійські луки г. Черемха (1130 м) з рідкісною рослинністю

Маршрут починається на горі Черемха. З гори необхідно спуститись до урочища „Анталова”. В кінці весни тут на яскраво зеленому фоні різнотрав’я виділяється декілька видів орхідей. Трохи пізніше зацвітає билинець комариний. Стежка веде до потоку Черемха, пролягає буковим лісом вдовж водної артерії до перевалу на польсько-українському кордоні. Тут на мандрівників чекають місця відпочинку. З поляни відкриваються гарні краєвиди на польську територію. Безпосередньо на передньому плані, в північно-східному напрямку, височіє гора Тарниця (1346 м.) – найвища вершина Польських Бещад. Далі, спустившись дорогою, знов виходимо на стежку, якою піднімаємось на гору Менчул. На схилі цієї гори знаходяться три печери, які мають назву „Живанські ями”. За давніми переказами в цих печерах переховувались розбійники, яких тоді місцеві жителі називали „живанами”. Від цього й походить назва печер. Існує багато легенд пов’язаних з цими печерами та розбійниками, які переховувались в них. І майже у всіх згадується про награбовані скарби, які розбійники десь тут заховали.

З гори Менчул маршрут сходить до села Лубня.

13. Екотуристичний маршрут

с. Верховина Бистра-г. Плішка-с. Лубня

(протяжність маршруту 11 км, позначка голуба )

г. Плішка, 1066 м – одна з кращих оглядових вершин парку. Місця проживання великих хижих птахів.

Село Верховина Бистра розташоване за 3 км від станції Волосянка та станції Щербин. Перша церква у Верховині Бистрій стояла в урочищі Мошків Потік і служила також жителям Лубні. У 1751 році за пароха Івана Іванковича згадують дерев’яну церкву Св.Духа, освячену єпископом Годермарським (тобто на початкуXVIII ст.), що мала три дзвони та всі образи. Церква згоріла , але колишнє місце церкви і села видно дотепер. На місце , де стояла церква, вказують і надгробні знаки 1794 р. У шематизмі 1915 р. на путівнику 1923 р. пишуть про дерев’яну церкву, збудовану в 1773 році (в інших джерелах зазначено 1792 р.). За іншою версією церква згоріла в середині XIX ст. і після цього збудували третю. У всякому разі остання дерев’яна церква була бойківською і згоріла 19 грудня 1917 р. У 1931 році було збудовано мурований храм і освячено 2 липня 1931 року заступником єпископа Олександром Стойка та вікарієм Олександром Ільницьким. Дзвін відлив Ф.Егрі в 1924 році.

Маршрут починається в кінці села Верховина Бистра, біля церкви необхідно повернути наліво. Стежка піднімається крутосхилом з південного боку г.Плішка. Пересікаючи поляни, буковий ліс, а під вершиною – шпильковий, сходимо до г.Плішка (1066 м). Північна вершина гори закінчується скельною прірвою. Звідси, з невеликої площадки, відкривається мальовничий краєвид на польські гори : г.Тарниця, хребет Полонина Буковська, г. Черемха.

Далі маршрут продовжується стежкою в західному напрямку до с. Лубня. Згадку про село Лубня в письмових документах під 1634 роком аж ніяк не можна назвати часом його заснування, тому що навколишні місця були заселені задовго до 1631 року. Легенда, зафіксована в краєзнавчій літературі, пояснює назву річки і розташованого вздовж неї села заняттям перших поселенців-ремісників, які нібито виготовляли „луби” – обводи (по-місцевому – „облуки”) для решета. Однак саме значення цього слова є далеко ширшим. Луб – волокнистий шар деревини, подеколи так називали і кору деревини. По дорозі до села проходимо біля декількох гірських потоків та джерел з гірською чистою водою. В селі Ви зможете відпочити, заночувати в сільських садибах.

14. Екотуристичний маршрут

перевал Ужок-г. Розсипанець-с.Верховина-Бистра

(протяжність 21 км, позначка синя)

Букове криволісся – зустрічається тільки в Східних Бескидах. Мальовничі виходи флішових порід. Найкращі краєвиди на польську та українську територію. Кінчик Буковський – найвища вершина парку. Гора Ополонек – найпівденніша крайня точка Польщі. В травні-липні можна побачити зубрів

Маршрут розпочинається на Ужоцькому перевалі (889м) на межі Закарпатської та Львівської областей. Для тих, хто обере цей маршрут для подорожі, необхідно заздалегідь потурбуватись про дозвіл на відвідання прикордонної смуги і погодити відвідання з адміністрацією парку

Рухаючись вздовж кордону, зійдемо на ряд дуже цікавих вершин, перша з яких – гора Ополонек (1027м) є крайньою південною точкою Польської Республіки. Наступна вершина – Кінчик Буковський (1251 м) – найвища вершина Ужанського НПП. Вершина гори Розсипанець знаходиться на території Польщі.

На маршруті відкриваються неповторні краєвиди на польську та українську територію. У південному напрямку гора Плішка, Вежа, Черемха, Студниця, а в гарну погоду – Красія, Явірник, Стінка.

Надзвичайно цікавий рослинний та тваринний світ. Субальпійські луки оточені буковим криволіссям, яке зустрічається тільки в Східних Бескидах.

Весною та літом тут можна побачити зубрів, чисельність на території Бещадського парку народового становить біля 200 особин.

З хребта маршрут зходить в південному напрямку до букового лісу, де знаходиться місце відпочинку з чудовим джерелом питної води. Лісовою дорогою сходимо до лук над селом Верховина Бистра.

15. Туристичний маршрут

Щербин-Ужоцький перевал

(протяжність 7 км, позначка салатова)

Ужоцький перевал (889 м) вододіл басейну Балтійського та Чорного морів.

Військове кладовище часів І Світової війни (осінь 1914 р.) Похід над найдовшим в Україні тунелем (904м)

Маршрут починається від залізничної станції Щербин (сполучення Ужгород-Львів) і пролягає на північ по старій дорозі, через буковий ліс з домішками ялиці та смереки. Долаючи маршрут, дістаємось Ужоцького перевалу, який знаходиться на висоті 889 м н.р.м. на вододілі басейнів Вісли, Дунаю та Дністра. Ужоцький перевал зв’язує долини Ужа та Дністра. З перевалу можна зійти в село Ужок. Село Ужок давно було відомим не лише тому, що було вхідним в Закарпаття, але й своїми цілющими мінеральними джерелами.

Так, десь в кінці ХVIII ст., в Ужку був збудований прекрасний санаторій, який місцеві жителі називали „тридцяток”. Назва походила від того, що у верхній частині села було збудовано 30 будинків для відпочиваючих. Територія санаторію була добре впорядкована. Поряд був двоповерховий готель-ресторан. Біля мінерального джерела знаходилися ванни, в яких приймали процедури хворі, які приїжджали сюди на лікування. Вздовж Квасного потоку був розбитий липовий парк. При вході в парк стояла бронзова статуя Геркулеса, який душить величезного змія (місцеві жителі називали його „Залізний Іван”). З цією статуєю пов’язана цікава легенда. Одного разу в цей санаторій привезли на лікування важкохворого пана з Америки. В ванну для купання пана носили на носилках, бо сам не міг ходити через хворобу. Та, пройшовши курс лікування, пан став ходити і на прощання затанцював на „шпацірці”. З великої радості багач замовив статую (1842р) „Залізного Івана” і встановив її біля „купеля”. Ця статуя символізувала оздоровчу силу ужоцьких мінеральних джерел, які змогли здолати тяжкі недуги. Зараз ця статуя прикрашає двір Ужгородського краєзнавчого музею.

Ужоцька дерев’яна церква св. арх. Михайла (1745р.) є своєрідною візитною карткою Закарпаття, однією з найцікавіших споруд бойківського стилю. Наймасивнішим є центральний об’єм, вкритий високим чотирисхилим шатром. Завершення вівтаря, вкрите маленьким шатром – набагато менше від центрального. Над бабинцем облаштували маленьку чотирикутну башту під чотирисхилим шатром, вищим за шатро вівтарного зруба. Піддашшя переходить у дах, його широкі площини об’єднують всі три частини храму.

Церкву збудували майстер Павло Тонів із с. Бітлі на Львівщині та майстер Іван Циганин з Тихого, про що свідчить напис над дверима церкви. Первісно церкву збудували вище на схилі гори, але старим людям було важко туди добиратися, і церкву перенесли вниз по схилу майже до дороги. Біля церкви стоїть дерев’яна, квадратна в плані, двоярусна дзвіниця під чотирисхилим шатром. Дзвіницю збудували в 1927 р. Під час Першої світової війни австрійський уряд реквізував дзвони на військові потреби. Нові дзвони були значно важчими, тому їх не насмілювалися встановити на старе місце, в башті над бабинцем і тому було збудовано дзвіницю.

За написом на Тріоді, Євангеліє купив Іван Ковалів з дружиною Анною, а повернуто її до ужоцької церкви 11 червня 1752 р., що засвідчив Григорій Лешко. Євангеліє купили Падзя Сивуличка та Гриць, Михайло і Луцьо, Коптурові сини. Анфологіон купив Стефан Козопас з сином Іваном.

16. Екологічний маршрут

Перевал Ужок-витік р. Уж -с. Ужок

(протяжність 9 км, позначка синя)

Ужоцький перевал – місце інтенсивних бойових дій І Світової війни. Військове кладовище часів І Світової війни. Витік річки Уж. Розбійницька печера – ”Живанська яма”. Дерев’яна церква в селі Ужок

Маршрут розпочинається на Ужоцькому перевалі, на межі Закарпатської та Львівської областей. На перевалі знаходиться військове кладовище часів Першої світової війни.

Біля самого початку маршруту облаштовано наметове містечко. Далі, за луками, знаходиться джерело, в якому можна побачити рідкісну тварину з класу амфібій – тритона карпатського. Протягом стежки чергуються невеликі ділянки лісу та сінокісні луки. З початку переважають дерева бука, явора. Підлісок утворений кущами горобини, бузини. На луках зростають дзвоники скупчені, скорзонера рожева, тирлич ваточниковий, звіробій звичайний. Особливу увагу привертають рослини, які занесені до Червоної книги України: траунштейнера велика, яка зростає досить великими скупченнями на луках, та лунарія оживаюча, яка зростає під пологом букового лісу. Через 2 км від початку маршруту, неподалік від стежки, знаходиться невеликий локалітет скополії карніолійської, третинного релікта, яка збереглась з минулих геологічних епох. Далі стежка йде схилом вододільного хребта, пролягає лісом та луками, з яких відкриваються мальовничі краєвиди на вершини гір Стожок, Пікуй, Кінчик Буковський. Зі стежки можна побачити панораму польських гір Бещад. Потім проходимо через ділянку хвойного лісу, який утворений деревами ялиці білої та смереки. Вийшовши на вершину хребта, рухаємось серед буково-ялицевого лісу. Потім спускаємося з хребта до витоку річки Уж, мальовничого місця на невеликій поляні, на висоті 1000 м. Ріка протікає через усю територію парку паралельно до державного кодону, через м. Ужгород і на території Словаччини впадає у р.Лаборець – праву притоку Латориці (яка, в свою чергу, вливається в р. Бодрог, а остання на території Угорщини – в Тису). Загальна довжина ріки 133 км, площа водозбору 2750 км2 (в межах України відповідно 107 км і 2010 км2).

З поляни стежка пролягає на південь відкритою місцевістю, через 500 метрів звертає вправо і спускається до села Ужок. Коли і як народилася така назва – загадка віків. Найпевніше походить вона від назви ріки. Та як би там не було, поселення біля підніжжя перевалу, яке теж носить наймення Ужок дуже давнє. Перші документальні звістки про місцеве населення стосується кінця ІХ ст.

17. Екологічний маршрут

Ужок-виток р. Сян-перевал Ужок

(протяжність 2 км, позначка зелена)

Кордон між Україною та Польщею. Військове кладовище часів І Світової війни. Джерело, з якого починається р. Сян.

Невеликий за протяжністю, але дуже цікавий маршрут. Розпочинаєте його на Ужоцькому перевалі, повернути на північ з автодороги Ужгород-Львів біля меморіалу воїнам-визволителям Другої світової війни. На перевалі знаходиться кладовище Першої світової війни. Тут, посеред кладовища, стоїть пам’ятник: на прямокутному підніжжі зведена зрізана правильна чотирикутна піраміда, яку увінчує бетонний хрест. Підніжжя і піраміда вимуровані з каменю. На бічних гранях піраміди закріплені дві гранітні таблиці, на яких написано російською та угорською мовами короткі відомості про кладовище. Це військове кладовище стало місцем вічного сну солдатів двох ворогуючих армій: російської та айстро-угорської.

Перейшовши залізницю, через поляну до державного кордону, рухаємось вздовж кордону, потрапляємо до витоку річки Сян – притоки великої європейської ріки Вісла.